Брешу

Це слово має дивовижну властивість внутрішньої суперечності, відомої як парадокс цирульника (того, що голить усіх, хто не голиться сам). Якщо брешу, кажучи «брешу», то насправді значить не брешу, а якщо не брешу, то значить таки брешу...

🐊

Стародавня легенда про крокодила.

Крокодил вихопив у жінки дитину.

— Віддай мого сина! — волала жінка.
Крокодил просльозився і заявив:
— Ну гаразд! Як ти думаєш: чи з'їм я твого синочка? Якщо ти відповіси правильно, я поверну його цілим і неушкодженим!
— О, горе мені! З'їси! Авжеж, з'їси! Ти зжереш мою дитину! Ти не повернеш!
— Так-так... Поміркуємо... Якби ти відповіла правильно, то значить я віддав би його тобі, і не зміг би зжерти. Нє, твоя відповідь неправильна. Прекрасно! Я з'їм його!
— Отож я сказала правду! Ти повинен повернути мені сина!

— Е-е... — Спантеличений крокодил не зчувся, як жінка підхопила хлопчика і втекла.

«Що за чортівня! — Крокодил довго не міг отямитися. — Якби вона сказала «ні! не їж! ти не з'їси!», то я був би вільний зробити, що схочу. З’їв би, і сказав, що вона не права. Або відпустив би, і вона б мала рацію. А вона сказала «з'їси»,— і набрехала ж! Як вона могла збрехати, коли вона не знала, що каже? Вона просто вгадала. Тобто не вгадала. Але як я чемний крокодил, то не міг не виконати обіцянки, з'їсти дитину, а тоді що? «Я збрехав»? Я не брехав! Я виконав свою обіцянку! Але що я накоїв! Як мені треба було вчинити?»