Суахілі

Учора трошки вчила кісвахілі. Ні, балакать не навчилась, чисто теоретичний інтерес. Граматика банту дивовижна! Все побудовано на іменних класах. Це те саме, що наш рід іменника, тільки не чоловічий-жіночий, а людський-тваринний-дерев'яний-плодовий-прибацаний-смиканий... число також виражається класом (схоже, на те, як і у нас рід і число виражаються кумулятивно, одним закінченням, тільки в суахілі префікси, а не закінчення), є клас інфінітиву (тобто віддієслівних іменників), і є — зовсім незвичайна річ — локативні класи (тобто в одному ряду стоять поняття: «хто», «що», «що робити», «при чому», «до чого» і «в чому» — це все різні іменні класи). Прикметники узгоджуються в класі з іменниками, які вони означають, тобто отримують відповідний префікс (насправді в суахілі все печально, то мішана мова, там більше запозичень з арабської та інших мов, які не узгоджуються). Дієслова узгоджуються і з суб'єктом і з об'єктом, загалом така структура: префікс заперечення (якщо треба), префікс класу підмета, префікс часу-виду (теперешній-минулий-майбутній-доконаний-звичайний-умовний...), префікс класу додатка, корінь дієслова і суфікс стану (робить — роблений — той, кому роблять — може таке робити...). Плюс до цього можна додати префікс інфінітива, перетворивши дієслово на іменник — це все одно, якби по-українськи можна було б сказати «невжекупувавбинихття» одним словом, «kungaliwanunua», якщо не помиляюсь, тобто: «малоймовірна купівля у них» (причому «вони» — певний клас).
А ще прикольна штука, «кітабу» — книжка значить, ясно, що запозичення з арабської. Але в арабській корінь ктб, а в суахілі «кі» — це префікс класу речі, переосмислення по-своєму, так що корінь слова залишається «та́бу», у множині буде «вітабу».
Та, багато плутанини, там немає якоїсь логіки, чому те чи інше слово належить до того чи іншого класу; багато запозичень, які непросто вписуються в мову (наприклад, усі власні дієслова закінчуються на -а, або відповідний суфікс, але у запозичених закінчення різні і правила приєднання суфіксів хитріші). Але радикально ідея проста і красива. Граматика там є (не так, як в англійській, або китайській, де фактично фразеологія замість граматики), але вона дуже проста (не те, що українська з її відмінками і відмінами!).
І фонетика дуже проста, ніяких тобі політональних дифтонгів, ніяких тобі кластерів приголосних — «бабаба», наголос завжди на передостанній склад (корінь слова, значить), тільки відкриті склади, майже завжди: один приголосний, один голосний, хіба що єдина особливість — «н», «м» можуть бути окремим складом самі по собі.