Вигуки
Чи не помічали ви дискримінації частин мови? Іменники мають найбільші привілеї. Їх докладно вивчають у школі. Означення, тлумачення, класифікація, власні й загальні, конкретні й абстрактні, назви істот і неістот, роди, числа, відмінки. А от вигук посідає останнє місце в ряду частин мови. В підручнику він описується кількома рядками, приблизно такого змісту: «агов, гайда, нумо, далебі, їй-бо, ба, овва, тю, пробі, ой, годі, цить, геть, цур, дзуськи, зась — це вигуки. Це все, що ви повинні знати про вигуки». Його зовсім не допускають в серйозні стилі — науковий, офіційно-діловий.
Вигуки — важкий матеріал для перекладу. Часом один вигук можна перекласти десятком способів і жоден не передасть точного значення. А якщо спробувати передати значення точно, то буде вже не переклад, а розгорнутий коментар.
Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони можуть виконувати роль еквівалентів речення або супроводити його, вказуючи на емоції, волевиявлення людини, реакцію на навколишню дійсність. Тут колись писала, як часто дієслова передають суб'єктивне сприйняття. Вигуки — це особлива частина мови саме такого призначення — не повідомити про щось, а показати свої почуття.
Від повнозначних слів вигуки відрізняються тим, що не мають лексичного значення, граматичних ознак, притаманних повнозначним частинам мови (рід, число, відмінок, особа тощо), а від службових слів тим, що не виконують властивих їм функцій уточнення слів чи зв'язку між частинами речення.
Однак, вигуки мають свою систему розрядів за значенням.
Так що вигуки бувають різні. Непохідні, часом зовсім беззмістовні звуки, і похідні, утворені від інших частин мови, навіть такі, що складаються з кількох слів. Слава Україні! — Героям слава! — це теж вигуки.
Вигуки — важкий матеріал для перекладу. Часом один вигук можна перекласти десятком способів і жоден не передасть точного значення. А якщо спробувати передати значення точно, то буде вже не переклад, а розгорнутий коментар.
Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони можуть виконувати роль еквівалентів речення або супроводити його, вказуючи на емоції, волевиявлення людини, реакцію на навколишню дійсність. Тут колись писала, як часто дієслова передають суб'єктивне сприйняття. Вигуки — це особлива частина мови саме такого призначення — не повідомити про щось, а показати свої почуття.
Від повнозначних слів вигуки відрізняються тим, що не мають лексичного значення, граматичних ознак, притаманних повнозначним частинам мови (рід, число, відмінок, особа тощо), а від службових слів тим, що не виконують властивих їм функцій уточнення слів чи зв'язку між частинами речення.
Однак, вигуки мають свою систему розрядів за значенням.
- Багатозначне вираження емоцій, різних почуттів. Це всілякі ай та ой, які можуть означати що завгодно: радість, переляк, смуток, сумнів, здивування, горе...
- Емоційна характеристика сприйняття вчинків, стану. Ого, або навпаки тю, чи фе. Ці слова мають конкретніше значення і пов'язуються з реченням чи окремим словом, яке вони характеризують.
- Емоційно-вольове ставлення до сказаного співбесідником. Модальні частки. Власне, ці слова й класифікують як частки, а не вигуки. Якщо проводити між ними межу, то частки завжди є службовими словами, які посилюють, уточнюють значення інших слів; тим часом вигук — це самостійне слово-речення. Так і ні, авжеж, дзуськи — слова цього розряду.
- Предикативи, тобто присудкові вигуки. Ці слова навіть можуть виступати головним членом речення. Зазвичай це звуконаслідувальні зображення дій: стриб, стук, хап, глип, хрум, бац, бах.
- Воля, спонукання, наказ. Де є щось схоже на дієслова, має бути і щось схоже на дієслова наказового способу. Імперативи. Тпру, но, цоб, цабе, геть, киш, стоп. До цього розряду належать численні слова для підкликання та відганяння тварин, киць-киць, базь-базь, гулі-гулі. І навіть такі вузькоспеціальні вигуки, як майна↓↓ і віра↑↑.
- А де наказовий спосіб, там і кличний відмінок. Вокативи. Це звичайно — молитовні заклики. Боже, леле, ой матінко моя рідна.
- А де божественне, там і диявольське. Лайки, прокльони. Чорт, лайно, сто чортів у печінку.
- А де злі закляття, там і добрі. Чарівні слова етикету. Експресивні звукові жести, що супроводжують певні дії. Добридень, до побачення, на добраніч, спасибі, прошу, дякую, будь ласка.
- Ще один розряд — агукання і лепетання. Пісенні люлі-люлі, ля-ля-ля. Ці слова є звуконаслідуванням, але не якогось предмета, а самої мови; так передражнюють когось, або читають щось написане нерозбірливо. А найуживаніші слова цього розряду — коротке е-е-e-e (страхіття для радіомовлення!!) та довге хм, які звичайно кажуть, коли не знають, що сказати.
Так що вигуки бувають різні. Непохідні, часом зовсім беззмістовні звуки, і похідні, утворені від інших частин мови, навіть такі, що складаються з кількох слів. Слава Україні! — Героям слава! — це теж вигуки.
Коментарі
Дописати коментар