Казка про сестру вбиту

Це я таке вичитала, що є балада про двох сестер. Звичайно в такій історії оповідається про сопілку. А то — арфа з кісток.
А є казка «Про сестру убиту», записана у другій половині ХІХ століття в Білій Церкві. У ній говориться, що були собі чоловік і дружина, у них три дочки: дві погані сестри, а одна дуже гарна. Її сватають люди, добиваються, а старших ніхто не хоче, навіть не питають, тож вони вирішують звести її зі світу. Звуть її в ліс по ягоди, а там пропонують пошукати воші в голові. Сестра погоджується, кладе голову їм на лоно, а коли засинає, вони її вбивають ножем по горлу і кидають в лісі, засипавши листям. Приходять додому, батько і мати запитують їх, де третя дочка, вони кажуть, що лісничий прогнав їх з лісу, вона і втекла. Чекають, але її нема й нема.
Через деякий час по лісі йде сліпий лірник, спотикається об щось велике, думає, що то вівця загинула в лісі і що з її нутрощів будуть струни. Робить струни, натягує на ліру, щоб дізнатися, як вони будуть грати. Ліра починає співати: «Помалу, дідусю, грай, мого серденька не украй, бо є в мене дві сестриці, обидві згубниці. Вони мене згубили, як по ягоди ходили, в серденько ножа всадили». Старий вирішує, що вона добре грає, йде з нею в село.
Приходить до людей, сідає дід, починає грати, ліра знову так само співає. Сусід батька красивої дівчини запрошує їх до себе в будинок. Батько вбитої дівчини почув, дивується, просить у діда його інструмент. Бере ліру в руки, грає, чує, як його називають татеньком. Це чують присутні, він велить заграти дружині, а ліра і до матері співає так. Всі починають плакати, батько каже дочкам, що хоча вони і стверджували, що це якийсь козак повів її з лісу, тепер ясно, хто її згубив, хай підуть і покличуть йому сина, хай заграє, треба дізнатися, що йому буде говорити ліра. Син приходить, бере ліру, крутить за ручку. Ліра знову пищить жалібно, син лякається, жбурляє її об землю, вона розсипається. В цю мить постає перед ним висока, чорнобрива, чорноока дівчина, ще гарніше, ніж була. Вона залишається, щаслива, біля батька й матері. Батьки обдаровують старого всім, що у них було, годують його, щедро платять за його ліру, а двох старших дочок віддають навічно в ув’язнення.
Є архаїчні чарівні казки фінно-угорських і тюркських народів про невістку, яка намагається втекти від свекрухи-чаклунки, рідше про просто жінку, яку переслідує чаклунка. Переслідуваній дивом вдається відірватися від погоні, вона в сутінках добирається до рідних, благає їх впустити її у будинок, але ті відмовляються відкрити їй двері. Залишившись ночувати в кошарі, жінка стає жертвою чаклунки або вовків. Її розривають на частини. Вранці батько чи брат жінки на місці вбивства знаходить її волосся, жили або кишки. Думаючи, що вони овечі, він робить з них струни для скрипки, гусел, домри. Або так чинить овдовілий чоловік героїні. Музичний інструмент людським голосом розповідає історію її загибелі. Іноді відбувається воскресіння загиблої, коли інструмент, у якому живе її душа, ламають або кидають у вогонь. Тоді з нього постає жива й неушкоджена дівчина. Такі казки є, по суті, переказом про виникнення струнного музичного інструменту.