Як писати?

1. Пишемо зліва направо. Тому рядок являє собою горизонтальну лінію.
2. Щоб розрізняти в рядку які-небудь знаки, лінія має відхилятися вгору і вниз. Тому рядок являє собою ламану лінію, кожен відрізок якої йде по горизонталі вправо, а по вертикалі від одного до іншого характерного рівня. Таких рівнів, мабуть, щонайменше п’ять: нижній, верхній, середній, підрядковий, надрядковий.
3. Наступне ускладнення полягає в тому, що елемент, розміщений на певному вертикальному рівні може бути просто точкою (злам), або кривим, більш-менш горизонтальним відрізком спрямованим вперед, тобто вправо (згин), або назад, тобто вліво (петля). І все!
4. Літери являють собою певні комбінації вищих-нижчих зламів, згинів і петель.

Як я у школі училась писать, то вивчала якісь палички, а далі як з тих паличок літери складать. Але я так ніколи і не змогла осягнути вичерпного опису. Скільки взагалі елементарних паличок існує, і з яких паличок слід складати кожну літеру?
Оце зараз додумалась, що все може бути описано ось так ↑.
Деякі літери важко підігнати під цей опис. Наприклад, <і>, <с> та <е>. Літера <і> має крапочку, ясно, що крапки над <і>, <ї> та шапочки <й> — це особливі елементи, які не можуть бути написані одним розчерком з іншими літерами. Розставити крапки — то розставити крапки. Без крапочки <і> — це злам вгорі, згин внизу, легко. Але чим відрізняється <с> та <е>? На перший погляд, <с>, як і <і> — злам вгорі, згин внизу, і аби розрізняти форму цих літер нам би довелось ускладнити опис, зазначаючи, що в <с> верх і низ з’єднуються кривою лінією, а в <і> прямою. <с> — це одна з тих самих елементарних форм, яких мене безуспішно навчали в школі: півовал. Але ми тут домовились, що все можна описати лише трьома елементами: злам, згин чи петля. Рух пера вліво за означенням є петля. Отож літера <с> — петля вгорі, згин внизу. Натомість <е> — згин посередині, петля вгорі, згин внизу.
Літера <о> пишеться двома петлями: петля вгорі, згин внизу, петля вгорі. Дуже конкретний опис. На відміну від пояснення, що <о> — це кружечок, не збагнути, звідки той кружечок починається, де закінчується і в який бік закручується.
Літера <н> — злам вгорі, злам внизу, згин посередині, злам вгорі, згин внизу. Літера <к> — злам вгорі, злам внизу, петля вгорі, згин внизу, <п> — злам вгорі, злам внизу, згин вгорі, згин внизу, дуже схоже, але відрізняється.
<а> — петля вгорі, згин внизу, злам вгорі, згин внизу. <я> — згин внизу, петля вгорі, згин посередині, злам вгорі, згин внизу.
З усіх малих літер алфавіту, крім надрядкових значків, не вписуються в систему три літери: <б>, <ґ> і <є>.
<б> і <ґ> не з’єднуються з наступною літерою, бо закінчуються штрихом угорі (<б> — петля вгорі, згин внизу, злам над рядком, хвостик, <ґ> — згин внизу, злам вгорі, хвостик). Втім хвостик літери <ґ> можна було б замінити маленькою петлею (Як у <ц> — злам вгорі, згин внизу, злам вгорі, згин внизу, петля внизу. Зверніть увагу, що з нашим означенням «петля — це рух пера вліво» під цей опис підпадає як ретельно виписаний хвостик, що закручується петелькою і перетинає себе, щоб бути продовженим до наступної літери, так і недбало підігнутий під літеру).
А от що робити з літерою <є>? Так просто: півовал і горизонтальний штрих. Але це неможливо написати одним розчерком! Петля вгорі, згин внизу, петля посередині?
Треба буде ще поміркувати про великі букви і цифри...
Звісно, наведені постулати можуть бути змінені. Основний напрямок не завжди мусить бути зліва направо. Для китайських ієрогліфів, до речі, основний напрямок курсивного письма — згори вниз.
Один символ може складатися з кількох розчерків. Наприклад велику літеру <П> можна описати як таку, що складається з трьох штрихів: лівий: злам вгорі, петля внизу; правий: злам вгорі, згин внизу; верхній: петля внизу, згин вгорі (причому слова злам, згин і петля людською мовою значать кінець, згин вправо і згин вліво).
А як правильно писати <П> — у послідовності лівий, правий, верхній штрих, чи верхній, лівий, правий, чи лівий, верхній, правий?